Есе до досвіду роботи викладача Луцюк Т. П.

Есе до досвіду роботи  викладача історії Луцюк  Т. П.

    ПОКЛИК      Д У Ш І...

             МОЯ МРІЯ ЗДІЙСНИЛАСЬ ……
                                                                   Ти знаєш, що ти - людина?

                      Ти знаєш про  це чи ні?
                            Ти знаєш, що ти - людина?

                      Ти знаєш про це чи ні?

                      Усмішка твоя - єдина,

                    Мука твоя - єдина,

                 Очі твої —одні...

Ці рядки Василя Симоненка завжди спонукають до роздумів... Для чого я прийшла в цей світ? Що доброго зробила людям і самій собі? Що не зробила і чому? Природа подарувала мені унікальний  шанс  - бути Людиною, а це "означає відчувати, що ти за все відповідаєш".

Багато років назад я мріяла бути вчителем  і зробила свій вибір. Учитель – це той,  хто веде. Понад тридцять  років я веду за собою своїх учнів , відповідаю за  них перед Богом, людьми, суспільством. Я не маю права схибити, розчарувати їх. Я один раз прийшла на цю Землю. Мої учні мають пам'ятати  моє слово. 

Слово тримає мене на світі, з його допомогою підтримую інших. Слово стає тоді дієвим, коли співрозмовник бере його до серця.

                Либонь тих слів немає в жодній мові,

                Та цілий світ живе у кожнім  слові

                 І плачу я,  сміюсь, тремчу і млію,

                 Та вголос слів тих вимовить не вмію.

Це безсмертна Леся Українка. Так, нелегко віднайти потрібне Слово, але мусимо , бо то святий обов’язок вчителя.

В слові таїться найбільша енергія, що відома на Землі, - енергія людського духу. Цю енергію я намагаюсь вдихнути в кожну дитячу душу. Адже дитина - беззахисна, ніжна і чуйна, вона простягає до мене свої руки і дозволяє вести за собою. Кожна дитина має в душі золоте зерно, яке потрапляє на родючий грунт дає пагінці добра, правди, гідності, справедливості, честі,  людяності. І тут, основне моє завдання, як вчителя, навчити її сприймати і бачити світ серцем, адже, добре бачить тільки серце, основного очима не видно.

Світосприйняття учня - це не сторінка в зошиті, не диктант, не задача, в якій ми перекреслюємо помилки червоною лінією. Внутрішній світ учня  неможливо оцінити дванадцятибальною системою. Розмовляючи з учнями, я намагаюсь  підтримати і не дати впасти, бо я маю життєвий досвід, бо я знаю, що таке падіння і біль.

Я прагну навчити дітей мріяти, але не ставати рабами своїх мрій; мислити, але і не возвеличувати свої думки; розуміти поразки і вибачати інших; не давати підрізати собі крила, бо життя вимагає творчого злету, а не тихих кроків з понуреною головою. Але більш за все я хочу, щоб мої учні не були байдужими. "Не бійся ворогів - у гіршому випадку вони можуть вбити. Не бійся друзів - у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих - вони не вб'ють і не зрадять, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство". Це слова Б. Ясенського.

Як вчитель історії  намагаюсь допомогти своїм учням знайти, визначитись та зайняти своє місце у суспільстві. Вони - частина суспільства, і наскільки гармонійним буде їхнє співіснування, залежить від того якою особистістю стануть.

Народна мудрість гласить: коли твої  плани розраховані на рік – сій жито, коли на десятиліття – сади дерево, коли думаєш про століття – виховуй людей. Так, безсмертя народу – в дітях. Саме вчитель єдиний, хто  « думає про століття».

 Я навчаю і виховую. Користуюсь традиційними методами, вишукую інноваційні технології навчання.

  Але перш за все, я здійснюю це через особистісно-орієнтований підхід в організації навчально-виховної взаємодії з учнями, яка розкривається через:

- повагу до особистості учня;

          - спрямування на спільну діяльність для досягнення спільно визначеної мети;

-  створення мотиваційної установки до вивчення історії  на основі

актуалізації потреби в набутті знань з історії.

Для того, щоб створити умови для самореалізації "Я" учня,  я створюю  на уроках відповідний психологічний комфорт, який визначається  такими параметрами:

-   відкритістю діалогового простору "вчитель-учень";

-   відповідністю темпоритму уроку особливостями темпоритму розвитку учня;

-   правом учня на помилку;

-  оцінюванням індивідуальних досягнень учнів згідно їх можливостей та бажань.

При підготовці до уроку враховую фактор "здивування", "інтриги", "ефекту",  цікавості, гордості за свій народ, за  Україну.

Навчальний процес будую відповідно до головного принципу проведення уроків - не викладати готовий матеріал, а сприяти "здобуванню" учнями знань, що забезпечує розширенню інтелектуально-операційного поля діяльності учнів.

Все моє життя – це вічне копання криниці, щоб дістати чистої води – правди. Моє життя – вічний зворотній процес наповнювання криниці педагогічним умінням, вигадками, фантазією, творчістю, відчуттєвими методами аби мати бажаний результат, бо все життя  я заглядаю  у криницю, як у дзеркало, і шукаю там добрі очі майбутнього, аби виховати творчу особистість з високим рівнем національного самоусвідомлення, яка гордо скаже: « Я – українець»