Позакласна робота Сценарії Теми: Бабин Яр, Битва під Крутами

Тема:        «Пам'яті Бабиного Яру»

Мета: освітня -  розкрити суть трагедії в Бабиному Яру, її вплив на долю людства, на. історичну пам'ять сучасників, викрити людиноненависницьку політику нацизму;

розвивальна - формувати в учнів усвідомлення того, що мир, життя і злагода людей  -  найвищі цінності на землі;

виховна - виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та  гідності.

Тип уроку, вдосконалення умінь та навичок.

Місце проведення:  кабінет.

Тривалість: 1 година.

Обладнання: монтажі, фотографії загиблих воїнів-фронтовиків, книжкова виставка, великі плакати «29 вересня 1941 року», «6 листопада 1943 року», «28 жовтня 1944 року», «9 травня 1945 року».

Використано: звукозаписи музичних творів В. Моцарта, І. Баха, О. Розенбаум, вірші М. Рильського, В. Сосюри, Л. Костенко, Д. Павличка та ін.

Форма уроку: літературно-музична композиція.

              Хід  виховного заходу:

Народ єврейський ! Славний!

 Не втішать тебе я хочу.

 Кожен хай тут слуха;

 в цей час, коли синам твоїм вмирать

пришилося від фашистського обуха,

Я хочу силу, силу оспівать,

 безсмертну силу твого духа.

                                        П. Тичина

Вступне слово  вчителя:

Шановні друзі! Наш урок присвячено трагічній пам 'яті Бабиного Яру. Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України в школах нашої держави проводяться уроки пам 'яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших

національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству.

Ведучий. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій, тому за його прізвищем назвали яр; інші свідчили, що до 1917 року там стояв маєток поміщика за прізвиськом Баба; треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.

Ведуча. 19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війська залишили Київ. У цей же день німецькі війська вступили в місто.

Фашистський єфрейтор, поглянувши п’яно,

З розгону ударне прикладом щосили, -

І клавіши злякано заголосили.

Чи чуєте, друзі, ви зойк фортеп 'яно

У Києві дальнім? Крізь ніч і пожари

До нас долітає і зве неустанно -

До кари, до лютої кари!

Ведучий. Смерть і насильство приніс німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А, починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейський населенням. 28 вересня в місті з 'явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук 'янівського цвинтаря.

Багато хто здогадувався, що Бабин Яр - це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.

Звучить пісня О. Розенбаума «Долгая дорога лета».

Ведуча. Ті, хто прийшли до Бабиного Яру, вже ніколи не повернулися. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня 1941 року по 2 жовтня 1941 року.

Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша... незгасимий крик.

Блищить на мокрій ткані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів

І дотліває кинутий набік

Закривлений дитячий черевик.

Могильний вітер з тих ярів повіяв,

Чад смертних вогнищ, піт дрімучих згар.

Дивися Київ, гнівнолиций Київ,

Як полум 'ям метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути,

За погар цей нема ще міри мсти.

 Будь проклят той, хто зважиться забути!

 Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

Звучать твори Вольфганга Амадея Моцарта.

Учні виконують «Реквієм» Д. Павличка.

1-й учень

Владико світла, доброти і правди,

Звідси, з небес, на землю нашу стань.

Тут людська кров, пролита без пощади,

Горить в могилі, як незгасна грань.

Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,

Сергія розбиті ласкою вгорни;

Даруй святому праху вічний спокій,

Благословенні, непробудні сни.

2 – й  учень             Ми тут лежимо в піску та глеї,

                                 На всі сторони світу простерті

                                   Євреї, євреї, євреї,

                                 Діди, матері, немовлята.

                                 Господи, дай нам відпочити

                  Від смерті, Від погляду ката!

3 – й учень                 Буде суд і буде кара,

                                     Отверзеться Бабин Яр,

                                     Хлине кров, як повінь яра,

                                      Вдарить хвиля але до хмар.

                                     На узвишшя піднебесне

                              Вийде світлий судія.

                              Крикнуть сурми, -  і воскресне

                                         Вся Давидова сім 'я.

                                       Не сховається почвара,

                                      Ані вбивця, ні грабар.

                                       Буде суд і буде кара,

                                       Отверзеться Бабин Яр.

                                       Розпадуться небосхили,

                                        Божа явиться могуть.

                                       Вийдуть праведні з могили.

                                       Злих в могилу поведуть.

4 – й учень                          Боже, ти створив людину,

Дух вселив у темну глину -

Для добра й святого чину.

Людству дав ти в нагороду

     Власну мудрість, власну вроду,

Заповів братерство й згоду.

                                                Чом же ми, твої творіння,

Певні смертного терпіння,

                                                В землю вбиті, мов каміння?!

                                                Та невже твою подобу

Мали й ті, що нас до гробу

Поскидали, мов худобу!?

Не над нашою судьбою,

Не над людською ганьбою —

Зглянься, Боже, над собою!

Зглянься над самим собою!

5 – учень                 Похилений вітром осіннім .Над Бабиним Яром стою. Отця сивобородого бачу,

І брата, і матір свою.

Не тут вони тяжко вмирали,

Не тут вони зморені сплять.

Та їхні молитви й благання

В деревах десь тут шелестять.

Тут Київ та рід мій козацький,

                                              Тут наша свобода в крові.

Над братнім усопшим народом

Ми молимось мертві й живі.

Я бачу — то мамині сльози

Блискочуть на хвилях Дніпра.

                               Я знаю - моя Україна!

                                    Воскресне на поклик добра!

6 – й   учень                  Господи, за що нам щ спокута -

Куля гітлерівська гостра й люта!

А за що загнали разом з нами

Непорочних діточок до ями?

Згасла в небі наша мить остання,

Та не згасли стогони й волання.

Наші скарги, голоси засмути -

Доки світу її сонця — буде чути!

7 – й учень                       Мойсею сивий, гнаний до рова,

Пекла вогнем душа твоя жива,

Твоя печаль крушила серце звіра.

Ти гордо над безоднею стояв,

Руками очі дітям затуляв,

Йдучи на смерть, як Господу офіру.

Здирали одяг з тебе, як з Христа,

Та в погляді твоїм була не мста, А лиш розлука та сумна докора,

Так, наче бачила ти нову скрижаль,

Де людству накарбована печаль,

Будущина несправедлива й хвора.

Невже лилась невинна кров задар,

Невже будяччя вкриє Бабин Яр,

І новий цар заб 'є народи в ярма?

Ні, відсахнеться смерті хижий сон, Розвалиться новітній Вавилон! —

Возрадуйся! - ти не помер задарма!

8-й учень

Возрадуйтесь з нами

  Невинно вбиті,

  Прилучені смертю своєю

                                                       До творителя,

В совісті людства сяючі,

Наче сонце в блакиті,

В праведних душах сущі,

Невмирущі брати!

9-й учень

Великий Боже, ми з твоєї згоди

Проходимо дорогу в Бабин Яр,

Де смертю ти поєднуєш народи.

Щоб зберегти життя й свободи дар.

Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,

Серця розбиті ласкою вгорни.

Даруй святому праху вічний спокій,

Благословенні, непробудні сни!

Ведучий. Восени 1943 року війська 1-го Українського фронту почали форсування Дніпра. Гітлерівці чинили шалений опір, але їх оборонну лінію «Східний вал» було прорвано. У битві за Дніпро і визволення Києва прославилися воїни багатьох національностей. Звання Героя Радянського Союзу одержали представники 41 національності. Серед них 1 838 росіян, 434 українців, 49 татар, 47 білорусів, 31 єврей, 28 казахів, 27 узбеків, 26 мордвин, 22 башкири, 19 грузин, 15 вірмен, 13 чувашів, 7 осетин і 49 воїнів інших національностей.

Ведуча.  б листопада 1943 року багатостраждальний Київ визволено від нацистських загарбників.

Розорене, змучене, але не поставлене на коліна місто зустрічало своїх визволителів. У ті дні Павло Тичина писав:

Ти - наша честь, і гордість., і краса.

Як голуб  -  ніжний, гострий, як коса.

Ти — наша слава, помста за руїни,

Ти - невмируще серце України.

Ведучий. Пройдуть роки, але ніколи не забудуться злочини нацистського «нового порядку»: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.

Якби фашисти не були розбиті

Могутнім залпом наших батарей,

Чи міг би залишитися на світі

Незнищеним хоча б один єврей?

То в кожнім - іудейськім поколінні

Нехай звучить молитва на устах

Про тих, які зуміли у Берліні

Повергнути знеславлений рейхстаг.

А. Кацнельсон

Ведуча.  Довгі роки тоталітарної системи замовчувалися правда, про трагедію Бабиного Яру. На місцях масових розстрілів і катувань за наказом чиновників виросли житловий масив та парк відпочинку.

Майже ЗО років чекав свого часу пам'ятник жертвам і Бабиному Ярі. Навколо Бабиного Яру було створено чимало міфів, побудованих на напівправді чи неправді. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу. Поетеса Ліна Костенко писала:

Гілку показали на вербі.

Широко руками розвели.

Кажуть люди: десь тут у долині

                                             Всі живцем закопані були.

                                             Тут Одарка, невсипуща мати,                                 

Миротворця дитячих чвар.

Тут Лаврін, прислів 'ями багатий,

І Кривенко, сивий чоботар.

Тут Юрко і чорноока Хана,

Всі малі товариші мої.

Тут земля, а в ній глибока рана,

Не чіпайте, боляче землі.

Ведучий. Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода — це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам 'ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.

                                      Народе, що дав геніїв великих,

                                    Народе, що несеш із світових глибин

      Високий чесний дух серед обмовин диких,

                                      Низький тобі уклін!

                                    Нас хліб живив один, одні поїли води,

Ділили, як брати, ми радість і печаль.

І нам за землю цю, за цвіт її свободи

 Життя віддать не жаль.

  Нас не зломать повік, бо ми не поодинці,

А попліч ідемо крізь темряву негод...

Не умирать, а жить, євреї, українці!

Нехай живе народ!

М. Рильський

Виконується Гімн України.

   Героям Крут присвячується

Тема:       «Тут юнь прекрасна і свята

Встелила землю в мить єдину»

               Марія Гук-Щербак

Мета: розширити знання учнів про трагічні події січня 1918 року під  Кругами; виховувати в учнів почуття патріотизму, поваги до історичним минулого українського народу, до борців за національну незалежність їм нашої Батьківщини.

Кабінет прибраний рушниками, квітами. Виставка книг.

На дошці:

Розпорядження Президента України «Про вшанування пам'яті героїв Крут»

(дата — 29 січня 1918 року).

На журнальному столі: хліб-сіль і свічки.

1-й учень. Не раз в українській історії поле борні зводило синів  нашого народу — проти захисників рідної землі, прикриваючись популістськими гаслами, піднімали зброю прислужники чужих інтересів. Чого  варта для нас Полтавська трагедія 1709 року, коли спеціально привезеній, Петром І із сибірського заслання Семен Палій воював проти козаків-самостійників гетьмана Івана Мазепи та запорожців Костя Гордієнка...

Тож і не дивно, що вождь російських більшовиків Ленін, доручаючи колишньому царському жандарму Мурависту задушити вже вистраждану  нашими батьками незалежну Українську Народну Республіку, включив до  його похідного обозу так званого народного комісара з військових справ більшовицької УНР Юрія Коцюбинського. І проти нього вийшли на  смертний Герць його вчорашні товариші -- українці. Він навчався на одному відділенні фізико-математичного факультету Київського університету  з Володимиром Шульгіним, відтак, колишні однокурсники, а можливо й приятелі, зійшлися один проти одного. Володя Шульгін зголосився ні і синьо-жовтий прапор і в бою під Крутами загинув, захищаючи молоду Українську державу, а Юрко Коцюбинський, ховаючись за спинами п’яних матросів, розмахував чужим полотнищем, намагаючись погасити вічний вогонь української волі.

А що було під Крутами? Хто були ті юні завзятці? Якої вічної нагороди  сподівались  юнаки, вирушаючи на бій? Чи вони вірили у свою перемогу? Ми і подівались на свою силу? Ой ні! Чи то були знавці-козаки, окурені  порохом , призвичаєні до військової справи? Ні, ні. То були гімназисти (молоді студенти, не призвичаєні до військової справи. Вони не визнавали  ні права війни, ні права смертної кари. Їх душам було огидне кожне насильство, убивство, бій.

І вони пішли. Коли вдарив останній час України, вони пішли —  300 юнаків проти 13 000 більшовиків. Сподівались засипати своїм трупом Іпо прорвану гатку. І полягли усі.

1-а учениця

Триста їх, як цвіт рясний, весняний,

 В снігових заметах залягло:

В їх серцях одне палке бажання

Й в лютий холод полум'ям цвіло.

О. Варавва «Їх слава буде пломеніти»...

Викладач. У наших предків був звичай: у день поминання могили Мертвих встеляти квітами і запалювати на них свічки. Запалимо й ми свічки І пам'ять загиблих юнаків у боротьбі за утвердження незалежної України. Учень і учениця підходять до столу і запалюють свічки.

 2-й у ч е н ь. 7 листопада 1917 року Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила Українську Народну Республіку. А вже Через три дні, 10 листопада 1917 року, у Петрограді було прийнято рішення Послати армійські частини для придушення «контрреволюції» на півдні Росії. До контрреволюції була віднесена і Центральна Рада, оскільки вона,  на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Про це було сказано у зверненні Раднаркому від 26 листопада 1917 року «До всього населення»:

«Буржуазна Центральна Рада Української Республіки, що веде боротьбу Проти Українських Рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон, заважає Радянській владі спрямувати необхідні військові сили по землі братер­ського українського народу для придушення каледінського заколоту».

Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Україн­ській Народній Республіці, а фактично з незалежністю українського на­роду.

3-й учень. Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов'язав

місцеві революційні гарнізони «діяти з усією рішучістю проти ворогів на роду, не чекаючи ніяких вказівок зверху».

Першою революційною армією командував колишній царський і. полковник, лівий есер М. О. Муравйов, який 5 січня 1918 року перед захопленням Полтави оголосив: «Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії».

1-й у ч ен ь. 17 грудня 1917 року Центральна Рада одержала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою: відмовитися від дезорганізації фронту, не пропускати через Україну козачі війська    з фронту на Дон, пропускати більшовицькі війська на Південний  фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. Великодержавний ультиматум було відхилено. Тоді 30-тисячна більшовицька  армія під керівництвом Антонова-Овсієнка розпочала проти УНР війну.

2-а у ч е н и ц я. У такий вирішальний для Української Держаки

український уряд, не маючи дисциплінованого, готового до рішучого  виступу війська, залишився безборонним. Української армії не  було, існували тільки малочисельні окремі відділи, що вели бої. Було зрозуміло, що проти добре озброєної та вимуштрованої більшовицької армії  не можна буде втриматися. Наприкінці грудня окуповано Харків, Полтаву, Чернігів.

8 січня 1918 року на Чернігівщину боротися проти окупантів вирушила військова школа у складі 600 чоловік під проводом сотника Носенка. Разом з іншими вона боронила вузол Бахмач — Конотоп, важливий  залізничний вузол, що був ключем до столиці. Безперервні бої тривали до 28 січня.

3-я учениця. З початком січня 1918 року у Києві почалося формування Студентського куреня Січових Стрільців, а водночас і Гайдамацького коша.

Молодь ь Києва щиро відгукнулася на відозву організаційного комітету   Студентського куреня та в другій половині січня було записано до нього 300 осіб.

Студентський курень Січових Стрільців складався виключно з добровольців-студентів вищих шкіл Києва, що не були покликані в час війни  на військову службу з огляду на молодий вік чи поганий стан здоров’я , з учнів вищих класів українських гімназій, невеликого складу Першої  української юнацької військової школи та кільканадцятьох слухачів школи військових лікарських помічників.

Після двох тижнів спішного курсу військової науки для не ознайомлених зі зброєю студентів і учнів в юнацькій військовій школі частин куреня січових стрільців враз із рештою юнаків вирушила під командос сотника Андрія Омельченка за наказом командуючого Північним фронтом; сот. Шинкаря на Чернігівщину проти наступаючих більшовиків.

1 – а  у ч е н и ц я

Ідуть у закутні Крути Жваві юнацькі сотні; Шляхом чернігівським чути Лунко буяють пісні.

В співі бадьорім ожила

Слава борців золота —

Віра, Надія і Сила.

Пісня — присяга свята.

Микола Оверкович «Богатирський епос»

2 - й у ч ен ь. Що ж робиться в цей час у Києві?

2 2 січня 1918 року був підписаний історичний документ України — УІ Універсал ЦР. Українська Народна Республіка проголошується цілком незалежною державою. Була кров'ю окроплена воля України.

3-й учень

Зоріла золота заграва,

 Здригався світ під звуки сурм,

 Широко залунала слава,

 Що нам воскресла вже держава,

Що Україна встала з тюрм.

Негайно! Що це? Що це чути?

— Це знову наїзд диких орд!

На досвітках пришилось збагнути

Питання: Бути чи не бути?!

Без війська, без своїх когорт!

1 впали всі і не спинили

Нового наїзду варвар,—

Та всі лягли, а не спочили,

Добули славу й нам лишили

Безсмертний взір: геройства чар.

Чужинче, йди і Україні

Скажи, що звершений наказ.

Хай не сумує! На руїні

                                   Здобудемо нові твердині

                                   І в бій підемо другий раз!

Скажи, що шлях покажуть Крути,

Що замість терня ореол,

Що Україні вічно бути,

Про Україну всім почути.

Бо світу це новий престол!

Володимир Яков «Бій під Крутими»

4-й учень. 27 січня 1918 рік виїхали молоді вояки з Києва – в напрямі  на Бахмач, звідкіль наступала червона навала. 29 січня. Доїхали тільки до малої станції Крути (Крути — залізнична станція між Бахмачем  і Ніжином). Далі був вже ворог. Тут висіли й окопались. Було їх 300.

1-а учениця

Вихрить зима, встеляє землю снігом,

Скрипить над шляхом сивий осокір.

Згасають зорі. Місяць вовчим слідом

 Бере в полях, вітрам наперекір!

У ніч таку, — її не позабути!

 — коли здригала й студеніла мгла,

 Трисотня тихо облягала Крути,

Трисотня в шанцях грізно залягла!..

 Над Бахмачем курів кривавий обрій, Доносивсь гуркіт, віяло димком.

1 в цій хвилині, довгій і недобрій,

Здавалось, вічність маяла крилом...

 А коли ранок прошкував полями

І стрінувся із сонцем в далині,

Неначе грім, рокочучи в нестямі,

Ударив бій!.. Як у гарячім сні.

Микола Щербак «Крути»

2-а уч е н и ця. Для багатьох юнаків це була перша в їхньому житті  ніч, проведена поза батьківським домом, і це була для них остання вже ніч

Сам бій тривав з раннього ранку до пізнього вечора. Заметене снігом поле, а на ньому похапцем окопались юнаки, без штабу, маючи по  три набої надушу. Зачорніло здалеку; колонами наступали більшовики. Ворог обійшов лінію оборони з обох боків, і праве крило, де були юнкери, змушене було відступати з боєм до своїх вагонів. Ліве, студентсько-гімназійне  не відійшло до станції, що вже була в руках ворога. Юнаки кинулись  у свою першу й останню багнетну атаку — і майже всі загинули.

3-я учениця

Земля стогнала, корчилась від болю,

 І сніг чорнів від сажі і від ран...

—      Вогонь! вогонь!.. Немов табун по полю,
Хрипить орда — лютує Чінгісхан!..

Та триста куль, як блискавки летіли.

Неначе знов підвівся Святослав

 І кидав жаром смертоності стріли, І печеніга згубою долав!..

—      Вогонь! вогонь!.. — палав порив залізний,

І курінний Омельченко в бою

 Метавсь, як тур, віддавши для вітчизни,

Своє життя і молодість свою!..

 ... Зловісна ніч — її не позабути!

—   Пливла над полем, студеніла...

—    Лягла трисотня у бою за Крути,

—    За Україну у снігах лягла!...

Микола Щербак «Крути»

Дівчата і хлопці виконують пісню «Гуде у полі вітер лютий» (слова Володимира Москвича, музика Віктора Лузана).

Гуде у полі вітер лютий,

Що ладен кожного прошить.

 Московське військо пре на Крути,

Щоб Україну задушить. (2рази)

І тужить пісня тополина

Вітрами сніжними, як рунь,

Встає на захист України,

У бій іде смілива юнь! (2рази)

Синочки, рідні соколята.

 Уже нема вам вороття,

Бо хто заступить вас від ката

1 порятує вам життя? (2рази)

 Вогнем гармати скаженіють,

Багнети гнуться у дугу.

Червоним маком пломеніють

 Криваві плями на снігу. (2рази)

Орда московська — страшно глянуть,

—   По мертвих топчеться трьохстах.

 Лягли сніжинки і не тануть

 — На нецілованих вустах. (2рази)

1-й учень. Двадцять сім із них потрапило в полон. Спочатку вояки революційної армії» — колишні царські гвардійці, матроси, московські робітники та звільнені революцією злочинці — над ними по-звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали «Ще не вмерла Україна».

2-й учень. Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все, що сталося того страшного дня.

3-й учень. Перемога під Кругами відкрила російському війську шлях по Києва. Перша більшовицька окупація столиці України тривала 3 тижні.

Коли армія УНР повернулася, на полі бою було зібрано кілька десятків

полеглих і перевезено до Києва. 19 березня їх було поховано в братській

могилі на Аскольдовому цвинтарі. На похоронній церемонії виступив  з промовою Михайло Грушевський. День битви під Кругами— 29 січня  проголошено Днем Скорботи України. Його відзначали в Галичині  до 1939 року. 24 січня 2003 року Президент України Л. Кучма видав розпорядження «Про шанування пам'яті героїв Круг» (вчитель читає  розпорядження).

1-й учень

На Аскольдовій могилі! Поховали їх —

Тридцять мучнів українців, славних, молодих...

На Аскольдовій могилі український цвіт! —

По кривавій по дорозі нам іти у світ.

На кого посміла знятись зрадника рука?—

Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! —

Понад все вони любили свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті з славою святих.

На Аскольдовій могилі поховали їх.

Павло Тичина «Пам'ять тридцяти»

Пом'янемо героїв, замордованих під Кругами, хвилиною мовчання.

2-й учень. Бій під Кругами належить до одних з найбільш трагічних

сторінок української історії. Але трагедія була не лише в тому, що під

Крутами загинув цілий Студентський Курінь, триста студентів -            

української молоді, цвіт українського народу. Справа, за яку вони їм лягли, є справді священною, тож смерть трьохсот борців на полі бою  можна сприймати лише як трагедію. Трагедія полягала в тому, ще н Крути пішли лише триста і лише молодь. Трагедія була в тому, що ті слідок тодішньої політики Українського Уряду українська держана шилася без своєї збройної сили, без армії. Трагедія була в тому, що розпачливий заклик Уряду, виданий до українського народу в останні хвилини («Бороніть Україну в небезпеці! Московська армія наближається до Києва!»), відгукнулися лише студенти, які й виступили захищати  Україну.

1-а учениця

В часи молитви і вторіння

І мертвим, і живим — уклін.

Не забувай свого коріння,

А головне: вставай з колін!

Вставай, не скімли про умови.

Свобода — мрія поколінь.

Не забувай своєї мови,

А головне: вставай з колін!

Не бійся, що не знаєшь броду,

Що поміж нами вбито клин.

 Не забувай свого народу,

А головне: вставай з колін!

І будь, мій брате, насторожі:

Сама біда у дім не йде.

Свободу, куплену за гроші,

Ніхто не бачив і ніде.

Вставай! Дивися: в дооколі

Іде за щастя боротьба.

 І Україна вже ніколи

Не буде матір'ю раба!

Володимир Черепков

 «Вставай з колін»

1-й учень. Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Це, зокрема, студенти Божко-Божинський, Микола Лизогуб, Попович, Володимир ІІІульгін, гімназисти Павло Кольченко, Микола Іванкевич, Липський, Тарнавський, Соколовський. Минуть роки, століття, та пам'ять про юнаків -героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, а й усім цім, хто готовий віддати життя своє в ім'я батьківщини.

 2-а учениця

Любіть Україну, козацькі сини,

Вона в нас, як мати, єдина.

Любіть Україну, шануйте її,

І з вами вона не загине.

Любіть Україну, вона в нас одна,

Другої нема і не буде.

Любіть Україну, як матір, щодня,

Тоді вона й вас не забуде.

Любіть Україну, як матір свою,

Як рідну, кохану дитину.

 Любіть Україну, благаю, молю,

 Як першу любов і єдину.

Любіть Україну, всім серцем любіть, Священную Русь-Україну.

 Як предки великі її бороніть,

 Кохайте її до загину.

Любіть Україну, як вірні сини,

Віддати життя їй готові,

Як юні сини, що життя віддали

Під Крутами всі, як Герої…